ПРІОРИТЕТНІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ КИТАЇ

Анотація

У статті акцентується увага на важливості застосування інноваційних моделей розвитку вищої освіти, що повинні включати в себе: плановість, коли стратегію розробляють фахівці чи вчені-дослідники на основі аналізу стану функціонування освіти; досвід, коли стратегію розробляють методом спроб і помилок із залученням максимальної кількості педагогічних працівників; взаємозв’язку освіти із розвитком економіки. В цю модель повинні входити внутрішні, зовнішні, наукові, творчі, економічні та ідеологічні потреби. Модель розглядається як сформована засобами знакових систем мислительні аналоги (логічні) конструкти, що схематично відображають освітню практику в цілому або її окремі фрагменти. У статті аналізується трансформація розвитку сучасної моделі вищої освіти Китаю в історичній ретроспективі. Перший етап: 1978-1984 рр. У цей період почалося реформування економічної та політичної системи країни. Другий етап: 1985-1992 рр. У 1984-1985 роках Центральний комітет Комуністичної партії Китаю послідовно прийняв рішення про реформу економічної системи та реформу наукової та технологічної системи. Третій етап: 1993-1998 рр. На початку 1992 року товариш Ден Сяопін інспектував Південь Китаю, після чого були опублікували його основні промови, які стали доповіддю на «14-му національному конгресі Комуністичної партії Китаю». Четвертий етап: з 1999 року по теперішній час. У червні 1999 року Центральний комітет партії та Державна рада провели третю національну конференцію щодо вищої освіти «Реформи і Відкриття». У статті зазначається, що у багатокомпонентну модель якості університетської освіти повинна включатися велика кількість чинників: наявність видатних науковців та вчених, які мають значну кількість досліджень, монографій, пов’язаних з актуальним проблемами сучасної освіти; можливість досягнення студентами певних (креативних, нестандартних, логічних) цілей в результаті навчання в університеті; якість диплому та успішне працевлаштування. Підкреслюються параметри якості вищої освіти в умовах сьогодення: перехід від неоправданих методів навчання, до інноваційних, які передбачають індивідуалізацію освітнього процесу; управління розвитком вищоı̈ освіти на засадах державно-приватного партнерства; командна робота; високий рівень мотивації навчання; активне співробітництво того, хто навчає, і того, хто навчається; високий професіоналізм суб’єкта; інтелектуальний розвиток суб’єкта; його здатність до самонавчання.