УКРАЇНСЬКІ ПЕДАГОГИ XIX СТ.: ВНЕСОК У СУЧАСНУ ПЕДАГОГІКУ

Анотація

Стаття має на меті розкрити внесок українських педагогів XIX століття у розвиток педагогіки як науки. Найвизначніші діячі культури того часу та їх педагогічна спадщина розглядалися з таких аспектів: їх соціальнопедагогічна діяльність; особливості їх педагогічних теорій; їх вплив на розвиток педагогічних ідей. Для її досягнення були використані методи історіографії, ідентифікації, аналізу та систематизації. Вибір XIX століття визначався його великою освітньою роллю у суспільному житті, що знайшло своє відображення у назві «Просвіта». Відсутність рідної землі, національної самосвідомості, цілісності українців як народу не завадило інтелектуальній еліті нації шукати шляхи культурної єдності та відродження. Ефективним інструментом у ньому стало впровадження національної освіти в маси людей. У своїй навчальній діяльності педагоги застосовували такі дидактичні принципи: наочність навчання, свідоме та активне навчання, послідовне та систематичне навчання, стійкість засвоєння знань, зв’язок із реальним життям, використання як синтетичних, так і аналітичних методів навчання та навчання. Дослідження довело, що українська педагогіка розвивається відповідно до основних європейських тенденцій в освіті, наприклад, секуляризація освіти, увага до сімейного виховання, розширення змісту загальної освіти. Проте існували унікальні національні педагогічні ідеї використання рідної мови для навчання українських дітей; впровадження українського фольклору в освітній процес; ліквідація класової нерівності. Ці досягнення є важливими для нашого сьогодення. Звернення до витоків української педагогіки може допомогти у досягненні мети навчання та виховання підростаючого покоління, яке поважає рідну землю та намагається зберегти свою історію. Таким чином, провідна теза, що актуалізується у даному дослідженні, полягає в тому, що стан сучасної педагогіки значною мірою залежить від її історичного підґрунтя.