ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ

Анотація

У статті висвітлено підходи сучасних науковців до трактування поняття «дистанційна освіта». Розглянуто умовний поділ дистанційної освіти на п’ять поколінь: традиційні форми навчання (очна, очно-заочна, заочна, заочна із застосуванням дистанційних технологій); впровадження Інтернету в заклади освіти, дистанційне навчання; розвиток електронного навчання; розвиток мобільного навчання; розвиток всепроникаючого навчання. Визначено відмінні особливості між дистанційною та заочною формами навчання. На відміну від поточного заочного навчання, коли всі студенти навчаються за однією і тією ж програмою, дистанційна освіта – індивідуальна, так як навчальна програма складається для будь-якого студента окремо і являє собою послідовний набір курсів-модулів, що відповідає потребам кожного слухача. Зазначено, що одним з перших, хто почав впровадження дистанційних технологій у навчанні являється Український інститут інформаційних технологій в освіті НТУУ «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського». Його основним завданням є впровадження дистанційних технологій у процес навчання студентів денної та заочної форм та проведення курсів підвищення кваліфікації. Наведено характерні риси дистанційної освіти в Україні: гнучкість, модульність, паралельність, велика аудиторія, економічність, технологічність. Сформовано принципи дистанційної освіти: безперервність, демократизація, інтеграція, глобалізація. Виокремлено платформи дистанційної освіти (місце створення) – Learning Space, Top Class, WebCT (версії 3-6), BlackBoard, Moodle, LearneXact, Moodle, Прометей та вказано їх основні переваги. Визначено проблеми системи дистанційної освіти. Розроблено заходи щодо підвищення ефективності впровадження дистанційної освіти в Україні.