ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ

Анотація

У статті висвітлено підходи сучасних науковців до трактування
поняття «дистанційна освіта». Розглянуто умовний поділ дистанційної освіти
на п’ять поколінь: традиційні форми навчання (очна, очно-заочна, заочна,
заочна із застосуванням дистанційних технологій); впровадження Інтернету в
навчальні заклади, дистанційне навчання; розвиток електронного навчання;
розвиток мобільного навчання; розвиток всепроникаючого навчання.
Визначено відмінні особливості між дистанційною та заочною формами
навчання. На відміну від поточного заочного навчання, коли всі студенти
навчаються за однією й тією ж програмою, дистанційна освіта – індивідуальна,
оскільки навчальна програма складається для будь-якого студента окремо і
являє собою послідовний набір курсів-модулів, що відповідає потребам кожного
слухача. Зазначено, що одним із перших, хто почав впровадження дистанційних
технологій у навчанні, є Український інститут інформаційних технологій в
освіті НТУУ «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського». Його
основним завданням є впровадження дистанційних технологій у процес
навчання студентів денної та заочної форм, а також проведення курсів
підвищення кваліфікації. Наведено характерні риси дистанційної освіти в
Україні: гнучкість, модульність, паралельність, велика аудиторія,
економічність, технологічність. Сформовано принципи дистанційної освіти:
безперервність, демократизація, інтеграція, глобалізація. Виокремлено
платформи дистанційної освіти (місце створення) – Learning Space, Top Class,
WebCT (версії 3–6), Black Board, Moodle, Learn eXact, Moodle, Прометей та вказано
їхні основні переваги. Визначено проблеми системи дистанційної освіти.
Розроблено заходи щодо підвищення ефективності впровадження дистанційної
освіти в Україні.