Педагогічна освіта: теорія і практика

Титульні сторінки

Ніна Ніна Соколовська — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

Відомості про випуск 34

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ЗМІН У КАДРОВОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ ЗАГАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ВІД ТРАДИЦІЙ ДО ГЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ

Світлана Анатоліївна Бабенко — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті розглянуто доцільність використання гендерного підходу в управлінні закладом загальної середньої освіти на противагу традиційного менеджменту. Підкреслено, що основним законом держави визнано, що людина – найвища соціальна цінність. Поєднуючи національно-культурні та загальнолюдські цінності, має створити рівні, сприятливі умови для формування особистості, яка визнаватиме права всіх членів суспільства. Саме така особистість має бути будівельником демократичного суспільства. Наголошено, що рівні умови виховання та навчання здобувачів освіти мають формувати і їхні рівні можливості. Зазначено, що професіоналізм не має статі. Визначено, що соціальні стереотипи, які притаманні суспільствам багатьох країн, існують і дотепер. Підкреслено, що саме школа відіграє тут неабияку роль. Однією з таких суспільних цінностей є гендерна рівність. Розкрито, що поява гендерних освітніх технологій пов’язана зі зростанням протиріч між відтворенням патріархальних стереотипів у взаємодії статей і реальній трансформації гендерних відносин у сучасному українському суспільстві. Одне з завдань, яке постає перед українською науковою школою в питаннях кадрового менеджменту, це врахування особливостей українського менталітету. Підкреслено, що забезпечення рівних прав жінок і чоловіків є принципово важливою складовою процесів демократизації, маркером європейського вибору України, який обов’язково має бути втіленим для забезпечення гендерної рівності; проаналізовано специфіку застосування гендерного підходу у формуванні особистості. Зазначено, що метою гендерного виховання є створення умов для формування егалітарної свідомості, вільної від гендерних стереотипів і відповідальної за свої міжособистісні взаємини в соціумі. Чоловік і жінка – це продукти культури свого суспільства, а обрані для них суспільством гендерні ролі – це соціальні очікування. Пріоритетну роль у гендерному вихованні мають займати сучасні технології навчання, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення, будуються на основі різносторонньої взаємодії.

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ НАВЧАННЯ ДОРОСЛИХ МІГРАНТІВ У КАНАДІ

Марія Вікторівна Білан — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

Канада має значний досвід з інтеграції мігрантів, у тому числі й дорослого віку, у своє суспільство і ринок праці. З огляду на це, метою статті є висвітлення того шляху і змін, що відбувалися упродовж становлення і розвитку системи навчання дорослих мігрантів. Автором було з’ясовано, що дорослий мігрант не відрізняється від типового дорослого учня в плані цілей, потреб та уподобань до вибору різних освітніх програм чи навчальних курсів. Разом з тим, було відзначено, що дорослий мігрант має дещо інші мотиви і сильнішу мотивацію до навчання, які зумовлені різними соціальними та особистісними чинниками. У статті наведено їх деталізований перелік та запропоновано коротку характеристику. З огляду на викладене, було простежено, як в межах системи освіти дорослих Канади враховувалися освітні потреби дорослих мігрантів на різних етапах формування і розвитку канадської системи освіти і навчання дорослих. Було виокремлено такі три етапи: мовні курси для дорослих мігрантів без врахування андрагогічних принципів навчання; розвиток громадянської освіти та запровадження принципів навчання дорослих у практику мовних курсів; інтеграція освітніх можливостей формальної, неформальної та інформальної освіти. Кожен етап вносив як позитивні, так і негативні зміни у систему навчання дорослих мігрантів, які було охарактеризовано та обґрунтовано. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язаних з аналізом освітніх можливостей Канади для інтеграції українських мігрантів, що вимушено стали біженцями через війну.

ПРІОРИТЕТНІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ КИТАЇ

Джинг Ванг — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті акцентується увага на важливості застосування інноваційних моделей розвитку вищої освіти, що повинні включати в себе: плановість, коли стратегію розробляють фахівці чи вчені-дослідники на основі аналізу стану функціонування освіти; досвід, коли стратегію розробляють методом спроб і помилок із залученням максимальної кількості педагогічних працівників; взаємозв’язку освіти із розвитком економіки. В цю модель повинні входити внутрішні, зовнішні, наукові, творчі, економічні та ідеологічні потреби. Модель розглядається як сформована засобами знакових систем мислительні аналоги (логічні) конструкти, що схематично відображають освітню практику в цілому або її окремі фрагменти. У статті аналізується трансформація розвитку сучасної моделі вищої освіти Китаю в історичній ретроспективі. Перший етап: 1978-1984 рр. У цей період почалося реформування економічної та політичної системи країни. Другий етап: 1985-1992 рр. У 1984-1985 роках Центральний комітет Комуністичної партії Китаю послідовно прийняв рішення про реформу економічної системи та реформу наукової та технологічної системи. Третій етап: 1993-1998 рр. На початку 1992 року товариш Ден Сяопін інспектував Південь Китаю, після чого були опублікували його основні промови, які стали доповіддю на «14-му національному конгресі Комуністичної партії Китаю». Четвертий етап: з 1999 року по теперішній час. У червні 1999 року Центральний комітет партії та Державна рада провели третю національну конференцію щодо вищої освіти «Реформи і Відкриття». У статті зазначається, що у багатокомпонентну модель якості університетської освіти повинна включатися велика кількість чинників: наявність видатних науковців та вчених, які мають значну кількість досліджень, монографій, пов’язаних з актуальним проблемами сучасної освіти; можливість досягнення студентами певних (креативних, нестандартних, логічних) цілей в результаті навчання в університеті; якість диплому та успішне працевлаштування. Підкреслюються параметри якості вищої освіти в умовах сьогодення: перехід від неоправданих методів навчання, до інноваційних, які передбачають індивідуалізацію освітнього процесу; управління розвитком вищоı̈ освіти на засадах державно-приватного партнерства; командна робота; високий рівень мотивації навчання; активне співробітництво того, хто навчає, і того, хто навчається; високий професіоналізм суб’єкта; інтелектуальний розвиток суб’єкта; його здатність до самонавчання.

ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Ірина Олексіївна Кучинська — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті акцентується увага на важливості в умовах реалій сьогодення (війна з рф) пріоритетності військово-патріотичного виховання студентської молоді у вищих школах України. Підкреслюється, що військовопатріотичне виховання є складовою частиною патріотичного виховання. Зазначається, що організація військово-патріотичного виховання повинна бути спрямована на усвідомлення студентською молоддю значущості й важливості у їх житті прагнення захисту своєї країни; формування психо-фізичної та морально-духовної готовності до служби в армії; розумінні цінностей цього важливого аспекту їх життєдіяльності для себе, їх родин та країни в цілому. Сучасна молодь повинна відчувати потребу у захисті своєї країни на всіх фронтах, починаючи безпосередньо з лінії бойових дій й закінчуючи професійно-грамотною, кваліфікаційно-компетентною допомогою у відбудові України. Прагнення студентської молоді долучатися до цих безперечно історико-знакових моментів життя України буде свідчити про їх свідомість громадянському обов’язку, мужності, розумінні цінностей життя, свободи та розвитку; бажанні конструктивно-позитивних змін; подоланні тих перешкод, які заважають країні у її розквіті. Зазначається, що цінності демократії, як показує професійний педагогічний досвід не можуть розглядатися та усвідомлюватися без розуміння студентами власного обов’язкового вкладу у захист та збереження своєї держави. Акцентується увага на пріоритетних формах і методах військово-патріотичного виховання студентської молоді. Наголошується, що військово-патріотичний аспект виховної діяльності акцентує увагу на: потребі молоді до захисту тих цінностей, що їм найдорожчі; подоланні, як що є, проявів невпевненості в собі; позитивних змін в своєму оточенні; мотивації до прийняття відповідальних рішень; розуміння та відчування себе особою яка хоче та може захистити себе, свою родину й країну. Підсумовується важливість та пріоритетність у сучасній вищій школі України: військово-патріотичного напряму виховання студентської молоді; розумінні молодими людьми цінностей країни, її захисту та незалежності; розумінні та розв’язанні студентами соціально-моральних завдань у контексті викликів суспільства; формуванні морального мислення, моральної зрілості й морального самовдосконалення; розпізнаванні моральних провокаторів та хибних ціннісних орієнтирів. Зазначається, що цінності демократії, які виборюють й захищають українці підтверджує їх бажання цивілізаційного вибору для суспільства, держави й розвитку своїх дітей, що є безумовним пріоритетом у моделюванні системи навчально-виховного процесу сучасних вищих шкіл України.

СУТНІСНО-ЗМІСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ «ГРОМАДЯНСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ» У КОНТЕКСТІ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ

Сергій Васильович Маланчук — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

Сучасне суспільство для повноцінного свого функціонування потребує громадянської активності своїх членів, які достатньою мірою орієнтуються у суспільних процесах й можуть усвідомлено визначати у них власне місце та діяти з користю як для суспільства, так і для себе. Надто важливою проблемою у цьому контексті є формування громадянської компетентності як інтегративної характеристики особистості, що ґрунтується на якостях (цінності, мотивації, ставлення) та кваліфікаційних ознаках (здатності, готовності), необхідних і достатніх для ефективного виконання ролі громадянина. У статті висвітлено такі ключові поняття як компетентність, компетентнісний підхід, ключові компетентності. Розглянуто підходи до визначення сутності поняття «громадянська компетентність». На основі аналізу наукових поглядів і концепцій, а також рекомендацій Ради Європи акцентовано увагу на головних ознаках і компонентах громадянської компетентності. У дослідженні наведено узагальнене визначення поняття «громадянська компетентність», яке трактує її як готовність особистості активно, відповідально й ефективно реалізовувати комплекс громадянських прав і обов’язків у демократичному суспільстві, застосовувати свої знання й уміння на практиці. Автором враховано важливість ролі освітньої галузі, компетентнісного підходу, педагогічного та соціального впливів на дефінітивний аналіз поняття громадянської компетентності. Громадянську компетентність як одну із ключових компетентностей варто розглядати як соціальне явище, що можна сформувати шляхом навчання та виховання. На основі аналізу наукових праць і нормативної бази встановлено низку суміжних понять, що є дотичними до визначення терміну «громадянська компетентність». Громадянська компетентність охоплює такі категорії, як громадянськість, громадянська активність, громадянська відповідальність та виявляється у соціально-комунікативній здатності особистості у громадянській участі, в уміннях розв’язувати соціальні конфлікти й проблеми, що є передумовою саморозвитку й самореалізації особистості, проєктування власної життєвої стратегії. Автором зроблено висновки, що сформована громадянська компетентність через набуття необхідного обсягу знань та досвіду сприяє результативній участі особистості у громадянській діяльності.

РОЗРОБКА ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

Лілія Асхатівна Мартинець — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті розглядається актуальність стратегічного розвитку закладів освіти. Стратегічне управління є управлінням закладом освіти, за яким: гарантовано виконання сформульованої місії та поставлених цілей; забезпечено успішну діяльність у довгостроковій перспективі; забезпечено гнучку реакцію на зміни внутрішнього середовища; організація має змогу відповіді на виклик зовнішнього оточення; людський потенціал сприймається як основна цінність організації; діяльність організації орієнтована на задоволення запитів споживачів. Наголошено, що розвивальну спрямованість управлінню надавав, перш за все, системний характер пошуку шляхів оновлення освітньої системи та способів адекватного управління нею. Інструментом управлінського впливу було визначено програму розвитку аграрного факультету Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. Визначено сутність поняття «програма розвитку аграрного факультету» як засобу спрямування та інтеграції зусиль колективу на підвищення ефективності роботи структурного підрозділу та університету загалом, що розробляється на підставі глибокого аналізу стану освітньої системи й визначає основні шляхи її модернізації; узагальнений довгостроковий план реалізації місії та досягнення мети спільнотою факультету. Підкреслено, що в основу програми покладено цінності, що втілюються в життя факультету: гуманізм, якість, національна свідомість, професіоналізм, креативність. Наголошено, що відкритість, інклюзивність, право на критику та увага до критики – основні принципи діяльності факультету. Обґрунтовано, що запровадження програми розвитку аграрного факультету проходило в два етапи: визначення місії факультету; розробка програми розвитку. Серед наявних форм стратегічного аналізу при вивченні стану освітньої системи факультету було обрано SWOT-аналіз як один із найпоширеніших видів аналізу в сучасному маркетингу. SWOT-аналіз надав можливість з’ясувати та структурувати сильні й слабкі сторони освітньої організації, а також її потенційні можливості та загрози, що досягається за допомогою порівняння внутрішніх сил і слабких сторін свого структурного підрозділу з можливостями зовнішнього середовища. Для встановлення зв’язків між сильними й слабкими сторонами освітньої системи аграрного факультету, а також можливостями й загрозами, що існують в його оточенні, представлено SWOT-матрицю.

ВИКЛИКИ У ВИЗНАЧЕННІ ТА ВИМІРЮВАННІ КРЕАТИВНОСТІ: ОСВІТНІЙ КОНТЕКСТ

Лілія Морська, Тетяна Сторчова — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті розглядається складна сутність креативності з метою спрогнозувати перспективи для освітнього середовища, починаючи з історичної еволюції поняття та викликів, пов’язаних з його визначенням та вимірюванням. Креативність, яку колись приписували божественним істотам, тепер визнається багатогранною людською здатністю, яка охоплює когнітивні, природні та середовищні чинники. Дослідження охоплює різні визначення та способи оцінювання креативності, в тому числі описи особистості та біографії, поведінкові тести, а також об’єктивні та суб’єктивні оцінки творчих результатів. Виділено теорії креативності, підкреслюючи її застосування в багатьох сферах. Незважаючи на безліч методів тестування, у статті критикується дихотомічний погляд на креативність, тобто її наявність чи відсутність, наголошуючи на розумінні різноманітних рівнів та вимірів. Дослідження також підкреслює важливість розгляду індивідуальних рис і контекстуальних чинників як частини динамічної взаємодії, яка впливає на креативність. Для педагогів ці висновки підкреслюють необхідність професійного розвитку, який стосується широкого спектру творчих компетенцій, заохочуючи цілісний підхід до формування і розвитку креативності в учнів. Статтю завершують рекомендації щодо розробки чітких операційних визначень креативності, які сприятимуть більш послідовному та надійному оцінюванню в освітній теорії і практиці.

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УПРОВАДЖЕННЯ ПАРТИСИПАТИВНОГО ПІДХОДУ В ОСВІТІ

Олексій Павлович Муковіз — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті поставлена нова проблема у сфері методології та методики наукових досліджень, що полягає в актуалізації застосування партисипаторних досліджень, що практично не використовуються в Україні. Розкрито сутнісні характеристики партисипаторних досліджень. Особливості реалізації партисипаторних досліджень у сфері освіти обумовлені: сучасна освіта зіштовхується з організаційно складними навчальними, виховними та управлінськими завданнями, і кожна підсистема освіти та окрема освітня організація мають унікальні проблеми, які не завжди можна вирішити стандартизованими методами; система освіти орієнтована на саморегуляцію, самоврядування та формування партисипативної культури всіх учасників освітнього процесу, включаючи вчителів, учнів, батьків та адміністрацію закладів освіти; різноманітність видів освітньої діяльності та варіативність її характеристик в різних підсистемах освіти визначаються специфічністю кожної галузі, що унеможливлює уніфікацію застосування освітніх стандартів; сучасна освіта є варіативною та динамічною і орієнтована на інноваційність у змісті та методиках педагогічної діяльності; оцінка ефективності освітньої діяльності є складною та неформалізованою, і отримання достовірної інформації можливе переважно завдяки самообстеженню, самоаналізу та самопроєктуванню у всіх видах діяльності. Всі ці підходи до партисипативного управління в освіті включають партисипаторні дослідження як невід’ємну та важливу частину. Їх реалізація передбачає прилучення всіх учасників освітнього процесу до вирішення проблеми якості освіти. Активне звернення до колективної свідомості та практики колективної діяльності різних учасників освітнього процесу сприяє спільному виявленню проблем, пошуку їх причин та чинників, прийняттю рішень у реалізації дослідницької та проєктної діяльності, а також сприяє формуванню базових цінностей, норм та стандартів партисипативної культури всіх учасників дослідницького процесу в освіті.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНИМ РОЗВИТКОМ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ КОМУНАЛЬНОГО ЗВО

Вероніка Ігорівна Одарченко — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті актуалізується проблема управління професійним розвитком науково-педагогічних працівників комунального закладу вищої освіти, оскільки дослідження зазначеного явища необхідно здійснювати з використанням обґрунтованих методологічних підходів. За підсумками аналізу науковопедагогічної літератури зроблено висновок, що сучасними ученими не у повній мірі вивчено питання методологічних підходів до управління професійним розвитком науково-педагогічних працівників комунального закладу вищої освіти. У статті провідними методологічними підходами визначено інтеграційний, інноваційний, мотиваційний, діяльнісний, рефлексивний, андрагогічний, компетентнісний, гуманістичний, особистісно-орієнтований, аксіологічний, акмеологічний, централізований, децентралізований, регіональний. Встановлено, що реалізація інтеграційного підходу дозволяє забезпечити узгодженість дій між усіма ланками організаційної структури комунального закладу вищої освіти. Застосування інноваційного підходу позитивно впливає на появу нових сучасних управлінських шляхів підвищення ефективності діяльності закладу вищої освіти. Урахування мотиваційного підходу забезпечує підвищення внутрішньої мотивації науковопедагогічних працівників, діяльнісний – професійну самоактуалізацію, рефлексивний – посиленню їх здатності до самооцінки, адекватного самоаналізу. Наголошено, що упровадження андрагогічного підходу дозволяє зміцнити зв’язок теорії та практики в освіті дорослих, визначити шляхи підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Підсумовано, що урахування засад компетентнісного підходу допомагає у прийнятті виважених компетентних рішень, гуманістичного – сприяє побудові доброзичливих толерантних стосунків між всіма учасниками процесу управління професійним розвитком, особистісно орієнтованого – розвитку індивідуальних якостей і здібностей. Автором також обґрунтовано значення аскіологічного підходу до досліджуваного явища (застосування забезпечує сприйняття особистості людини як цінності), акмеологічного (реалізація допомогає у досягненні професіоналізму), централізованого і децентралізованого (урахування дозволяє з’ясувати ступінь впливу на управління професійним розвитком), також регіонального (застосування забезпечує врахувати особливості певного регіону) підходів.

ТЕОРІЯ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ: ПОСТНЕКЛАСИЧНИЙ ЕТАП

Ольга Миколаївна Олексюк — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

Стаття розглядає важливість розгляду людини як головного суб'єкта освітніх процесів та процесу формування особистості через ціннісний підхід до навколишнього світу, самої себе та інших. Автор стверджує, що людські знання, на відміну від природничих наук, є суб'єктивними, індивідуальними та наповненими екзистенційними значеннями та цінностями. Однак, поточна система освіти часто несумісна з культурою та не сприяє формуванню "світогляду". Стаття підкреслює ідеологічну протиріччя між технократичною (науковою) парадигмою освіти та ідеєю освіти як гуманістичного та культурного явища. Сфера освіти найбільш чутливо реагує на кризові процеси як глобального, так і локального характеру, та виявляє власні ознаки кризи, що утворилася внаслідок розриву між технократичним, сцієнтичним світом і світом культури, світом власне гуманітарного. Обґрунтовано, що прогресивні тенденції розвитку світової спільноти зумовили становлення людиноцентристської освітньої парадигми нового постіндустріального суспільства. Цей напрям повністю відповідає парадигмі як глобального, так і національних вимірів суспільного поступу, що нормативно закладено в багатьох міжнародних документах і правових актах ООН, ЄС, ЮНЕСКО та ін. З’ясовано, що загальновизнаним у науковому дискурсі є положення про те, що наразі спостерігається перехід людства від однієї системи цінностей, що закладалися в європейській культурі Нового часу, яка підняла статус науковотехнічних досягнень людства на вищий п’єдестал знання, відкинувши при цьому ціннісну свідомість на задвірки культури, до нової системи цінностей, яка є співвимірною до людини, її гуманітарної природи та людської екзистенції. Це пов’язано з утвердженням системи цінностей постнекласичної науки й культури, тому завдання полягає в тому, щоб осягнути ціннісну матрицю постнекласичної культури, виокремивши ті цінності, які є співвимірними до гуманітарної сутності людини.

ЕЛЕМЕНТИ СТАНОВЛЕННЯ МОРСЬКОЇ ОСВІТИ: ДОСВІД МОРСЬКИХ МУЗЕЇВ

Ірина Іванівна Татарко — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті досліджено розвиток музеїв морського напрямку в Україні та їх вплив на морську освіту. Автор наголошує, що одним з актуальних завдань потужного економічного зростання України упродовж років незалежності залишається питання збереження та розвитку морської галузі. Велику роль в досягненні цієї мети відіграють спеціальні навчальні заклади та морські музеї. В Україні є багато музеїв, але науковцями мало уваги приділялось саме дослідженню морських музеїв. Встановлено, що в Україні існує 14 морських музеїв, які вважаються ідеальним місцем для збереження морських традицій та багаторічних артефактів, які іноді датуються століттями тому. У них збережено унікальні експонати кораблів та підводних човнів, представлені фотографії, документи, одяг, прилади, картини та інші старовинні предмети. Створювалися морські музеї за допомогою співробітників, викладачів, студентів, приватних осіб, людей які раніше працювали на флоті. Зазначимо, що музеї стали центрами науково-дослідної роботи. Їх матеріалами користуються учні шкіл, а також студенти при написанні курсових та дипломних робіт. При музеях відкриваються різноманітні гуртки, і навіть туристично-краєзнавчого напрямку. Виокремимо основні проблеми музейної галузі на сучасному етапі: недосконалість законодавчої бази в цій сфері, брак експозиційних площ, відсутність надійної системи обліку і зберігання музейних фондів, неналежний рівень охорони експонатів, недостатнє кадрове та інформаційне забезпечення. Але найбільшою проблемою сьогодення є воєнні дії: всі музеї кожного дня знаходяться під загрозою руйнування. Так, 2 серпня 2023 р. зруйновано будівлю, в якій знаходився музей історії ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» в м. Ізмаїл. Під анексією знаходяться музеї на території Автономної республіки Крим та м. Севастополі. У статті зроблено висновок, що морські музеї в Україні відіграють велику роль у системі морської освіти та впливають на формування патріотизму та інтересу у відвідувачів до однієї з найдавніших та романтичних професій у світі – професії моряка.

ПЕРСОНІФІКОВАНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСВІТНЬОПЕДАГОГІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ СОЦІАЛІСТИЧНІЙ РАДЯНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (1930 – 1940 рр.)

Сергій Геннадійович Черняк — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті висвітлюється персоніфікований підхід до вивчення проблеми освітньо-педагогічного прогнозування в Українській Соціалістичній Радянській Республіці періоду 1930 – 1940 рр. Автор наголошує на тому, що аналіз теорії та практики навчання та виховання в умовах різних суспільноекономічних формацій з точки зору персоніфікованого підходу сприяє поглибленню та розширенню світогляду, надає повну інформацію про важливі концепції та системи освіти минулого. У контексті проблеми дослідження автор виокремлює досвід педагогів С. Х. Чавдарова, С. А. Литвинова, П. П. Блонського, Я. А. Мамонтова, О. С. Залужного, С. А. Ананьїна. Загальні питання методики навчання української мови, методики викладання фонетики та граматики, навчання орфографії, пунктуації, методики розвитку мовлення учнів на уроках української мови розробив С. Х. Чавдаров. Вивчення теоретичної спадщини вченого-педагога С. А. Литвинова дозволяє усвідомити минулий досвід з позицій сучасності, виявити його місце у загальному поступовому процесі розвитку вітчизняної педагогічної науки. Основні педагогічні принципи масової неповної середньої освіти на основі політехнізму і зв'язку навчання з працею як чинників соціального розвитку особистості сформулював П. П. Блонський. Особливого значення проблемам естетичного виховання, метою якого вважав розвиток естетичного світовідчуття людини надавав педагог Я. А. Мамонтов. Український педагог, рефлексолог, педолог О. С. Залужний досліджував переважно дитячі колективи, питання дитячих інтересів, шкільної успішності, трудової підготовки в дитячих групах. Трудовому вихованню, вважаючи його важливим чинником економічного розвитку країни й ефективним засобом формування людини головне місце відводив український педагог і психолог С. А. Ананьїн.

ЗМІСТОВО-ТЕХНОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИХОВАННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Олена Олександрівна Максимова, Марія Анатоліївна Федорова — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті окреслені завдання роботи з дітьми в аспекті формування у них толерантності; представлені умови та змістово-технологічне забезпечення виховання міжособистісної толерантності у дітей старшого дошкільного віку, яке визначаємо як сукупність змістових напрямів та їх технологічне упровадження, тобто методичний інструментарій (форми, методи, засоби). Виокремлено умови, які оптимізують процес формування толерантної особистості дитини, а саме: створення толерантного простору у ЗДО; зорієнтованість вихователів на дотримання толерантних стосунків з дітьми і виховання у них відповідної позиції; забезпечення тісної співпраці з батьками; застосування в роботі з дітьми змістово-технологічного забезпечення, спрямованого на виховання толерантності. Серед напрямів роботи нами виокремлено наступні: формування знань про себе, оточуючих людей, про різні народи і нації, правила поведінки в суспільстві, розуміння рівності усіх людей; розвиток позитивної емоційної налаштованості на людей; формування соціально спрямованої мотивації; формування гуманістичних цінностей; виховання толерантної поведінки. Пропонується ряд форм і методів як роботи з дітьми, так і з батьками, які, як найвагоміша складова впливу на становлення особистості дитини, чинять істотний вплив на формування у неї толерантності або інтолерантності до представників соціуму. Представлена тематика занять, рекомендована художня література, запропоновані інтерактивні ігри та вправи, ігри та вправи морально-етичної спрямованості, енергетичні вправи, розкриті особливості художньо-продуктивної діяльності, ознайомлення з фольклором українців та декоративно-ужитковим мистецтвом, підібрані сюжетно-рольові, дидактичні ігри, тематика ситуацій повсякденного життя для обговорення та драматизації, акцентовано на святкуванні національних свят, що в цілому допоможуть дорослому у вихованні толерантної дитячої особистості, зокрема не тільки в корекції інтолерантності, а й у попередженні її проявів.

ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ НЕФОРМАЛЬНОЇ ТА ІНФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ: ІННОВАЦІЙНІ ПРАКТИКИ

Олена Валеріївна Аніщенко — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано інноваційні практики професійного розвитку викладачів закладів вищої освіти в умовах неформальної та інформальної освіти. Здійснено обґрунтування актуальності досліджуваної проблеми в умовах нестабільності й невизначеності. Наголошено, що безперевний професійний розвиток науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої освіти є важливим складником професіоналізації педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих. Обґрунтовано, що неформальний та інформальний складники навчання сприяють професійному розвитку викладачів. Проаналізовано сутність інновацій як інструмента професіоналізації викладачів в умовах неформальної та інформальної освіти, що сприяють професійному розвитку. Охарактеризовано інновації, розроблені на теоретичному й практичному рівнях виконання наукового дослідження. Здійснено аналіз окремих інновацій, спрямованих на сприяння професійному розвитку педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти (на прикладі ініціатив відділу андрагогіки ІПООД імені Івана Ззюна НАПН України). Актуалізовано доцільність розширення мережі центрів андрагогічної майстерності викладачів. Акцентовано увагу, зокрема, на апробації авторських тренінгів і програм підвищення кваліфікації, освітній ініціативі «Кластер корпоративного навчання», створенні віртуальних проєктних команд, розробленні та впровадженні тематичного відеоконтенту, апробації науково-методичного забезпечення професіоналізації андрагогів. Окреслено значення запропонованих інновацій для професійного розвитку викладачів ЗВО та обґрунтовано доцільність їх подальшого впровадження в умовах неформальної та інформальної освіти.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У ВИЩІЙ ОСВІТІ: МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

Наталія Валеріївна Бахмат — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

Інтеграція штучного інтелекту в систему вищої освіти представляє собою переломний момент у процесі навчання та викладання. Розвиток штучного інтелекту відкрив шлях до персоналізованого навчання, автоматизації адміністративних завдань та впровадження інноваційних методів навчання. Дослідження присвячено аналізу практичних аспектів використання штучного інтелекту у закладах вищої освіти України. Визначено, що штучний інтелект є організованою сукупністю інформаційних технологій, що дає змогу виконувати складні комплексні завдання. Існує три основні категорії штучного інтелекту: штучний інтелект вузького спектру, або Artificial Narrow Intelligence, загальний штучний інтелект, або Artificial General Intelligence та штучний суперінтелект, або Artificial Super Intelligence. Основними освітніми послугами, наданими штучним інтелектом у закладах вищої освіти, розробка та надання освітніх послуг, пов'язаних з проведенням лекцій, семінарів і практичних занять; консультування викладача; створення навчальних програм і електронних курсів; розробка завдань та моделювання їх вирішення; проведення різноманітних освітніх заходів; оцінювання результатів навчання здобувачів освіти. Проаналізовано деякі приклади використання штучного інтелекту, зокрема чат-ботів, у вищій освіті України та підкреслено їх потенціал для покращення освітнього процесу та формування професійних навичок. Наведено приклад використання GPT-3.5 у Луганському навчально-науковому інституті для навчання іноземних мов. Охарактеризовано такі додатки на основі штучного інтелекту, як Thinkster та Duolingo та основні аспекти їх використання здобувачами вищої освіти. Надано рекомендації для успішного впровадження технологій штучного інтелекту у вищу освіту.

ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ В ПРОЦЕСІ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ЗА МОДЕЛЛЮ «ПЕРЕВЕРНУТИЙ КЛАС» В ГАЛУЗІ 17 ЕЛЕКТРОНІКА, АВТОМАТИЗАЦІЯ ТА ЕЛЕКТРОННІ КОМУНІКАЦІЇ

Любов Андріївна Карташова, Тамара Михайлівна Сорочан — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті авторами уточняється важливість та роль лабораторних робіт в процесі підготовки майбутніх фахівців в галузі 17 – Електроніка, автоматизація та електронні комунікації. Зокрема, обґрунтовано використання лабораторних практикумів як складника освітнього процесу, функціонал якого спрямований на закріплення теоретичних знань та формування практичних навичок, необхідних у подальшій професійної діяльності. Автори окреслюють визначальні аспекти впровадження технологій змішаного навчання у проведенні лабораторних робіт, які спрямовані на формування у майбутніх фахівців навичок: користування приладами та обладнанням, виконання вимірювань в мережах електрозв’язку, конструювання приладів, створення оригінальних установок та пристроїв, розроблення нових технологій тощо. Показано, що модель перевернутого класу є одним з форматів змішаного навчання, відповідно до якого теоретична частина навчального матеріалу вивчається студентами вдома самостійно, а під час занять (онлайн) реалізується практичне застосування та закріплення знань. Описано експериментальну частину дослідження, яка містить досвід викладачів Київського фахового коледжу зв’язку та Вінницького технічного фахового коледжу: в процесі викладання дисципліни «Мережі абонентського доступу» було проведено цикл лабораторних робіт за моделлю «Перевернутий клас». Авторами встановлено, що лабораторні практикуми в процесі змішаного навчання за моделлю перевернутого класу мають низку переваг, зокрема, гнучкість у розподілі навчального контенту відповідно до вимог та умов учасників освітнього процесу (встановлення пропорційності), вивільнення значної частки реального навчального часу на практичну діяльність – спрямованість на формування практичних навичок та умінь майбутніх фахівців.

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО КЕРІВНИЦТВА УЧНІВСЬКИМ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИМ КОЛЕКТИВОМ

Віктор Миколайович Лабунець, Жанна Юріївна Карташова — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

У статті досліджено проблему формування готовності майбутнього вчителя музичного мистецтва до організаційно-педагогічної діяльності в учнівському інструментальному колективі. Суспільство двадцять першого століття чекає на вчителя, який володіє системою професійних знань і умінь, вміє підтримувати рівень психолого-педагогічної та фахової підготовки з новітніми досягненнями і науково-педагогічними дискусіями на національному та світовому рівнях, прагне до постійного саморозвитку та самовдосконалення, тобто є готовим до педагогічної діяльності. Виявлено й обґрунтовано критерії та показники сформованості готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до організаційно-педагогічної роботи в учнівському інструментальному колективі (мотиваційно-пізнавальний, когнітивно-операційний, творчо-діяльнісний, емоційно-вольовий критерії). У процесі дослідження визначено, що ефективність формування фахової підготовленості майбутнього вчителя музичного мистецтва до організаційно-педагогічної роботи в учнівському інструментальному колективі та її теоретико-методичне обґрунтування може здійснюватися за таких основних педагогічних умов, а саме: послідовне мотиваційне вдосконалення навчальної діяльності студентів в ансамблевому класі; формування виконавської культури як основи готовності до інструментально-виконавської діяльності; застосування індивідуального підходу до формування в студентів виконавського стилю педагогічного керівництва учнівським інструментальним колективом; систематичне залучення майбутніх учителів музичного мистецтва до різних форм концертно-виконавської діяльності; інтеграція різновидів музично-виконавської діяльності студентів; оптимальне поєднання теоретичного та практичного досвіду студентів з проекцією на практичну роботу з учнями; опора на метод активізації виконавської практики. Визначено структуру готовності майбутнього вчителя музичного мистецтва до організаційно-педагогічної діяльності в учнівському інструментальному колективі, що передбачає наявність таких компонентів: мотиваційного (відповідальність за виконання завдань), орієнтаційного (знання й уявлення про особливості й умови діяльності, вимоги до особистості), операційного (володіння способами та прийомами діяльності; необхідними знаннями, уміннями, навичками; процесами аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення), вольового (самоконтроль, уміння керувати діями, з яких складається процес діяльності), оцінного (самооцінка власної підготовки та її відповідності процесу вирішення професійних завдань).

АНАЛІЗ ОТРУЙНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ БІОТИ ЯК СКЛАДОВОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ»

Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

Охарактеризовано медичну біологію як навчальну дисципліну, що вивчається студентами в закладах вищої освіти, акцентується увага на проявах життєдіяльності людини, на визначенні місця та ролі людини в біосфері, на особливостях взаємовідносин людини з оточуючим природним середовищем. Проілюстровано методичні прийоми для забезпечення ефективного засвоєння студентами того навчального матеріалу, що характеризує отруйних представників біоти, їх потенційний вплив на життєдіяльність людини, значення таких організмів для медицини. Проаналізовано необхідні складові навчально-методичного забезпечення з медичної біології для реалізації освітнього процесу в частині небезпечних для людини представників рослинного світу з властивостями отруйних, окреслено підходи до активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Висвітлено використання в організації освітнього процесу тестових завдань, спрямованих на посилення мотивації в студента до ґрунтовного оволодіння знаннями, а також корисних для проведення ним самоаналізу рівня навчальних досягнень. Розглянуто питання про можливість використання ідей музейної педагогіки в організації освітнього процесу з медичної біології, зокрема для візуалізації об’єктів, що підлягають вивченню студентами. Схарактеризовано роль студентського наукового гуртка (тематична сфера якого кореспондується з проблемними аспектами взаємовідносин людини та отруйних представників рослинного світу) в розширенні та поглибленні знань із актуальних питань медичної біології в здобувачів вищої медичної освіти та розвитку в них дослідницької компетентності. При цьому в якості одного з чинників активізації пізнавального інтересу в студентів запропоновано зосередження викладачем їхньої уваги, на тих місцевих об’єктах рослинного світу, що відомі своїм конкретним впливом на життєдіяльність людини.

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Зореслава Сергіївна Шевчук — Thu, 28 Dec 2023 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню шляхів формування комунікативної компетентності серед здобувачів вищої освіти. Розглянуто важливість опанування комунікативних навичок здобувачів вищої освіти під час вивчення навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» та аргументовано необхідність впровадження низки методів та підходів для покращення комунікативної компетентності студентів. Курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» пов’язаний із конкретизацією компетентнісних вимог до мовної підготовки здобувачів вищої освіти. Важливим є вироблення сукупності універсальних стереотипів професійної мовленнєвої поведінки майбутнього фахівця під час виконання ним професійних обов’язків. Відповідним завдання викладача є визначення набору професійномовних і комунікативних компетенцій в основних видах мовної діяльності. Водночас застосування комунікативно-діяльнісного підходу до організації освітнього процесу процесу забезпечує в цьому разі формування не лише мовних (укладання документів), а й мовленнєвих і комунікативних компетентностей студентів, інтерактивні завдання активізують пізнавальну діяльність здобувачів, формують навички, необхідні для подальшого підвищення рівня мовленнєвої майстерності. У статті виокремлено основні підходи, що сприяють оволодінню здобувачами вищої освіти комунікативних компетентностей, необхідних у подальшій професійній діяльності, зокрема: використання інтерактивних методів навчання (рольові ігри, кейс-методи, «мозковий штурм», дискусії, дебати, ток-шоу, аналіз професійних фахових текстів, методика активного слухання тощо); застосування мультимедійних засобів, інтернет-ресурсів та онлайнових платформ, які полегшують і прискорюють передання знань здобувачам, підвищує продуктивність роботи як викладача, так і здобувача, зацікавлюють студентів до виконання завдань); індивідуалізація підходу у викладанні української мови (враховувати особливості кожного студента, давати йому можливість працювати над конкретними аспектами комунікативної компетентності, урахування гендерних аспектів комунікації).