Педагогічна освіта: теорія і практика

Моделі управління розвитком вищої освіти на засадах державно-приватного партнерства: рекомендації та пропозиції

2025-08-13T12:28:38+00:00

У статті акцентується увага на важливості побудови моделі управління розвитком вищої освіти на засадах державно-приватного партнерства. Висвітлюються ключові рекомендації та пропозиції. Підкреслюється, що сучасна вища освіта стикається з низкою серйозних проблем: брак фінансування, незбалансований розподіл ресурсів та нагальна потреба покращити якість освіти. Ці виклики серйозно обмежують сталий розвиток вищої освіти та підвищення її якості. Щоб подолати ці виклики, модель державно приватного партнерства поступово впроваджується у сферу вищої освіти як інноваційний механізм співпраці.

Наголошується, що модель державно-приватного партнерства дає нові можливості для розвитку ефективної та якісної вищої освіти. Акцентується, що у сфері вищої освіти будівництво інфраструктури є важливою матеріальною основою для забезпечення навчання, наукових досліджень та студентського життя. З постійним розширенням освітніх програм та дедалі більшою диверсифікацією освітніх потреб коледжі та університети мають зростаючий попит на будівництво інфраструктури. Однак традиційна модель, за якої уряд або університети самостійно займаються будівництвом інфраструктури, часто стикається з такими проблемами, як брак фінансування та низька ефективність будівництва. Запровадження моделі державно-приватного партнерства дає нове рішення для будівництва інфраструктури університету.

Зауважується, що важливим проявом моделі державно-приватного партнерства в академічному та науково-дослідному співробітництві є спільне будівництво дослідницьких установ підприємствами та університетами. Ця модель спільного будівництва зазвичай має багато форм. Одна із поширених полягає в тому, що обидві сторони спільно інвестують у створення незалежного дослідницького центру чи лабораторії. У цій моделі підприємства, які мають сильну фінансову потужність і глибоке розуміння ринкового попиту, забезпечують науково-дослідні установи достатніми фондами та резервами. Обидві сторони уточнюють свої відповідні права та обов’язки шляхом підписання угоди про співпрацю та спільно беруть участь в управлінні та експлуатації дослідницької установи. Науково дослідні установи забезпечують платформу для практичного навчання студентів університетів, які можуть брати участь у реальних науково-дослідних проєктах, поєднувати отримані теоретичні знання з практикою та покращувати свої наукові дослідження та інноваційні можливості.

Канадська модель шкільної історичної освіти

2025-08-13T13:18:22+00:00

У статті розглянуто характерні риси та особливості навчання історії в закладах середньої освіти Канади. Упродовж кінця ХХ – перших десятиліть ХХІ ст. простежується конкуренція наднаціонального модерністського та національно патріотичного методологічних підходів. Для першого є характерними схематизація, соціологізація історії, альтернативність у формуванні історичної свідомості учнів, а другий орієнтований на стрижневу роль на уроках історії традиційного національного гранд-наративу. Оскільки Канада є одним із найяскравіших прикладів багатонаціональної держави, то сучасною тенденцією є дотримання принципів мультикультурності й толерантності в процесі вивчення школярами історії. Акцентовано увагу не лише на історію французької та британської колонізації Канади, а й розкрито суспільний розвиток корінних мешканців (інуїтів, індіанців, алеутів) та інших національних груп іммігрантів африканського, азійського та європейського походження. Підкреслено рівноправне місце в шкільній історичній освіті всіх членів сучасної канадської політичної нації.

Значними є здобутки канадських методистів у розробці практичних пропозицій для організації уроку історії. Їхні ініціативи спрямовані на загальне зацікавлення та формування історичної емпатії учнів, формулювання завдань дослідницького характеру. Позитивний фон створює також активність низки державних та громадських центрів і освітніх проєктів, які надають методичні матеріали та першоджерела з різних історичних тем. Навчальні програми з історії в провінції Онтаріо демонструють, що в роботі з учнями надається перевага модерністському методичному інструментарію. Натомість вивчення історії школярами в Квебеку побудоване на основі традиційної національно-патріотичної моделі з обов’язковим вивченням історії на всіх етапах середньої освіти.

Освітнє лідерство і професіоналізація: Україна VS Нідерланди (АVANS+)

2025-08-13T15:13:53+00:00

Дослідження присвячене професіоналізації освітніх лідерів та їх ролі у системі вищої освіти України на тлі значних змін, зумовлених зовнішньополітичними й економічними чинниками. Виявлено, що важливими кроками у стабілізації системи вищої освіти є визначення стратегій, які сприяють інтеграції в європейську освітню і наукову спільноти, та підготовка академічних працівників, зокрема управлінського персоналу, здатних до організації освітньої команди на засадах лідерства. Маловивченим залишається досвід університетської підготовки країни-партнера України – Нідерландів. Ураховуючи це, представлено магістерську підготовку освітніх лідерів в Університеті прикладних наук Аванс+, що ґрунтується на поєднанні теоретичної та практичної складових, тісно пов'язаних із реальними потребами ринку праці. Доведено, що особливостями зазначеної освітньої програми є міждисциплінарність, яка полягає в інтеграції у програмі лідерства дисциплін з психології, бізнес-управління та економіки. Проаналізовано профіль освітньої програми: зміст та організаційні особливості підготовки. Окрему увагу приділено безпосередньо поняттю «освітній лідер» та доведено, що така дефініція значно розширена й об’єднує не тільки осіб на управлінських посадах у закладах освіти, але й зовнішніх учасників, зацікавлених у розвитку університетів та академічну спільноту, представники якої займаються питаннями стратегічного управління та контролю якості освіти. Проведений порівняльний аналіз освітніх магістерських програм в Україні та Нідерландів дав підстави для висновку, що такий зарубіжний досвід університетської підготовки має свої особливості та наукову новизну, які необхідно використати вітчизняним розробникам освітніх програм і зацікавленим стейкхолдерам для відкриття програм з освітнього лідерства.

Еволюція компонентів викладачів: сучасний погляд

2025-08-13T15:33:44+00:00

Здоров’язбережувальна компетентність викладачів є важливим компонентом сучасної освітньої системи, що відображає здатність педагогів зберігати власне здоров’я та сприяти формуванню здоров’язбережувальної культури серед здобувачів освіти. З розвитком освітньої парадигми концепція цієї компетентності зазнала значних змін, що визначають її еволюцію. Мета дослідження – проаналізувати еволюцію компонентів здоров’язбережувальної компетентності викладачів у контексті сучасних зміни сучасної освітньої парадигми. Використовувалися теоретичні методи дослідження, зокрема аналіз наукових джерел, що дозволило простежити етапи розвитку здоров’язбережувальної компетентності викладачів. Також застосовувалися методи узагальнення і порівняння для визначення основних компонентів цієї компетентності. Дослідження виявило основні етапи еволюції поняття «здоров’язбережувальна компетентність» у контексті педагогічної практики. Спочатку вона була орієнтована лише на фізичне здоров’я педагога, згодом розширилася, включивши психічні, соціальні та особистісні складові здоров’я. Більш того, у процесі розвитку було визначено три основні моделі здоров’язберігаючої компетентності: медико-гігієнічна, психолого-педагогічна та соціально-культурна. Встановлено, що сучасні підходи включають інтеграцію цифрових технологій і врахування соціально-культурних чинників у формуванні здоров’язбережувальної культури в освіті. Здоров’язбережувальна компетентність викладачів продовжує еволюціонувати, переходячи від традиційних підходів до комплексного розуміння здоров’я як багатовимірного явища. Сучасні методи її формування включають цифрові технології, активну педагогічну підтримку в кризових ситуаціях і сприяння розвитку здоров’язбережувальних заходів серед студентів. Окреслено важливість подальших досліджень в сфері використання здоров’язбережувальних технологій в освітньому процесі та підвищення кваліфікації викладачів.

Інклюзивне освітнє середовище як чинник соціалізації та розвитку молодших школярів з особливими освітніми потребами

2025-08-13T16:10:14+00:00

У статті розкрито сутність інклюзивного середовища як різновимірного простору соціалізації та розвитку молодших школярів з особливими освітніми потребами. З’ясовано, що правовою основою реалізації інклюзивної освіти в Україні є стаття 19 Закону України «Про освіту», яка гарантує створення умов для забезпечення рівного доступу до якісної освіти. Наголошено, що Концепція Нової української школи виступає ключовим вектором модернізації системи початкової освіти, орієнтованої на принципи інклюзії. Встановлено, що індивідуальні програми розвитку забезпечують персоналізований підхід до навчання дітей з особливими освітніми потребами та реалізуються за підтримки інклюзивно ресурсних центрів. Констатовано, що інклюзивне середовище у початковій школі виконує не лише функцію освітнього простору, а й соціокультурного середовища, що сприяє розвитку комунікативних, емоційно-вольових і мотиваційних якостей дітей. Окреслено, що ефективність функціонування такого середовища визначається гармонійною взаємодією просторово-предметного, змістово методичного й комунікативно-організаційного компонентів. Зауважено, що саме архітектурна доступність і адаптивність освітнього простору створюють основу для повноцінної участі дитини з особливими освітніми потребами в освітньому процесі. Зазначено, що функціональна узгодженість між характеристиками середовища та освітніми потребами дитини дозволяє формувати гнучкі освітні маршрути. Обгрунтовано, що соціалізація молодших школярів з особливими освітніми потребами потребує професійної підготовки педагогів до роботи в інклюзивному середовищі, міждисциплінарної співпраці та емпатійного ставлення до учнів. Охарактеризовано інклюзивний простір як освітню умову, що дає змогу реалізовувати завдання сучасної школи – розвиток самореалізації, соціальної активності та особистісної цілісності кожної дитини. Визначено, що інклюзивна освіта є не лише правом, а й механізмом забезпечення рівних можливостей і педагогічної справедливості у сфері початкової освіти.

Основи формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя фізичної культури

2025-08-13T18:34:28+00:00

У статті актуалізується проблема сутності та підходів до формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя, зокрема особливостей дослідницької діяльності фахівця фізичної культури і спорту. Дослідницька компетентність студента трактується як здатність до проведення дослідження з актуальних професійних проблем за відповідною логікою та з використанням адекватних методів дослідження.

На основі аналізу літературних джерел проаналізовано та визначено ключові характеристики дослідницьких компетентностей з метою досягнення освітніх стандартів, до яких входять інтегральна, загальноосвітні та фахові компетентності. У контексті проблематики доводиться необхідність створення освітнього середовища, яке було би сприятливим для розвитку відповідних компетентностей майбутнього вчителя фізичної культури.

Обґрунтовується позиція, що дослідницька робота студента є чинником розвитку його функціональної грамотності, готовності до проєктної діяльності. підготовки до майбутньої професійної діяльності в школі, яка базується на дослідницькій основі («Я досліджую світ»).

Проведено аспектне дослідження щодо визначення рівня готовності студентів, викладачів до дослідницької діяльності за параметрами мотиваційного компоненту та рівня сформованості аналітичної діяльності як основи дослідницької. На основі аналізу виявлено проблеми, що обумовлюють недостатній рівень сформованості дослідницьких компетентностей, з-поміж них найбільш актуальними є проблеми браку системних знань щодо сутності та технологічних підходів до забезпечення ефективності інтеграції навчання та досліджень у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури; недостатній рівень готовності як студентів, так і викладачів до удосконалення дослідницької компетентності. Визначені шляхи посилення дослідницької складової у процесі професійної підготовки майбутніх вчителів фізичної культури.

Методичні основи аналізу творів графіки у підготовці студентів художніх спеціальностей

2025-08-13T19:02:26+00:00

Аналіз графічних творів ґрунтується на основних характеристиках графіки як виду мистецтва, таких як: колір, композиція, жанр, сюжет, техніка, вид, стилістика тощо. Завдяки широкому спектру виражальних засобів (лінії, штриху, плями, кольору, крапки), синтезу жанрів, технік і стилів, безмежній варіативності формоутворення графіка, як і живопис, володіє максимальною кількістю художніх можливостей.

За функціональним призначенням графіка поділяється на: станкову, книжкову, газетно-журнальну, афішу, плакат, прикладну, робочу, екслібрис. Функціональне призначення графічного твору впливає не лише на його розмір, але й на вибір сюжету і техніки виконання. За технологією вирізняють друковану графіку і рисунок. Для кожної з них характерні технологічні особливості, які залежать не лише від матеріалів, але й способів і прийомів втілення художнього образу.

Основним виражальним засобом графіки є лінія, яка несе в собі головне емоційне навантаження. Наділена естетичною і змістовною виразністю, вона здатна викликати фізичні, фізіологічні та психологічні відчуття. Інші виражальні засоби графіки (штрих, колір, пляма, і крапка) доповнюють лінію власними характеристиками, які професійний художник обов’язково враховує при створенні художнього твору.

Тематика графічних творів різниться відповідно до жанрів живопису (портрет, пейзаж, натюрморт, сюжетно-тематична композиція тощо), які можуть існувати як окремо, так і у тісному взаємозв’язку. Також існують твори безпредметного графічного мистецтва, що не вписуються у традиційне розуміння «жанру» і не підпорядковуються загальноприйнятій класифікації.

Графіка тісно пов’язана з живописом. Для неї, як і для будь-якого виду мистецтва, властиве поняття композиції, закономірності якої є незмінною основою художньої творчості.

Художня манера яскраво відображає «почерк» художника або цілої епохи. Вона тісно пов’язана зі стилістикою. Стильова специфіка графіки не менш різноманітна, ніж засоби її зображення.

Не зважаючи на широкі виражальні можливості, мова графіки ще більш умовна, ніж живопису.

Методика аналізу історичних фактів як спосіб активізації критичного мислення здобувачів вищої освіти

2025-08-13T19:22:58+00:00

Швидкоплинний глобалізований динамічний світ сьогодення зазнає різких та часто радикальних соціально-економічних змін. Нинішні реалії, вимоги до випускників закладів вищої освіти вимагають змін у підготовці практичних фахівців, які, в першу чергу, повинні бути готовими до інновацій та модифікацій упродовж усього трудового шляху. Готовність до змін, розвиток soft-skills, використання критичного мислення є важливою умовою успішності сучасного спеціаліста своєї справи. Мета нашого дослідження – теоретичне обґрунтування з аналізом практичного застосування методики аналізу історичних подій та фактів в ході освоєння історичної науки з метою підготовки практичних фахівців і формування навиків критичного мислення в студентів. Проаналізовані вітчизняні та закордоні публікації вказують на очевидну тенденцію відмови від класичних підходів у викладанні історії та застосуванні таких методик, що сприяють активації критичного мислення в оцінці історичних фактів та формуванні здатності аргументованої оцінки перебігу історичних подій. Таким чином, історична освіта стає не пасивним процесом засвоєння фактів, а активним процесом дослідження. Викладач у цьому випадку стає наставником, а не непохитним авторитетом, дозволяючи здобувачу освіти досліджувати та розвивати аналітичні здібності. Такий підхід сприяє формуванню компетентних, критично свідомих спеціалістів, здатних беземоційно аналізувати факти, робити висновки, змінити підходи до вивчення та викладання. Базуючись на отриманих теоретичних результатах, заплановано перевірку сформульованої теорії покращення розуміння та засвоєння історичної науки через аналіз історичних фактів на основі оцінки успішності студентів-істориків в опануванні історичних знань за визначеними темами порівняно з класичними підходами освоєння історичної науки з подальшим аналізом здатності здобувачів вищої освіти обґрунтовувати висновки з обговорюваних подій та фактів, а також їх наслідків для країни і світової історії загалом.

Риторична компетентність в умовах Нової української школи: нові вимоги до вчителя

2025-08-13T19:42:13+00:00

У статті ґрунтовно досліджено риторичну компетентність як одну з ключових складових професійної майстерності сучасного вчителя, зокрема в контексті впровадження Концепції Нової української школи, Професійного стандарту вчителя початакових класів. Акцентовано увагу на трансформації ролі педагога – від носія знань до фасилітатора, наставника та комунікативного лідера освітнього процесу, що зумовлює зростання значущості володіння ефективними риторичними навичками. Розкрито сутність поняття «риторична компетентність» за підходами, що базуються на аналізі педагогічної та риторичної літератури, проаналізовано наукові підходи до її структурування, а також виокремлено основні компоненти – мовленнєву, когнітивну, емоційно-ціннісну та соціокультурну. У розвідці доведено, що володіння риторикою передбачає розвиток низки soft skills, зокрема комунікативна гнучкість, емоційний інтелект, критичне та аналітичне мислення, креативність, публічна самопрезентація. Автор обґрунтовує необхідність цілеспрямованого розвитку риторичних умінь у майбутніх педагогів ще на етапі здобуття вищої освіти у закладах вищої освіти. Описано ефективні практико-орієнтовані методи формування риторичної компетентності: інтерактивні тренінги, моделювання педагогічних ситуацій, рольові ігри, рефлексивні вправи, цифрові інструменти комунікації тощо. Зроблено висновок про те, що сформована риторична компетентність є запорукою успішної професійної реалізації вчителя, його здатності до налагодження діалогу з учнями, батьками та колегами, а також до ефективного представлення й трансляції цінностей НУШ в освітньому процесі початкової школи.

Формування позитивної мотивації в майбутніх учителів музичного мистецтва до інструментально‐виконавської діяльності

2025-08-13T20:31:56+00:00

У статті розглядаються сучасні підходи до мотивації навчальної діяльності здобувачів вищої освіти, зокрема майбутніх учителів музичного мистецтва.

Актуальність дослідження зумовлюється потребою у подальшому вдосконаленні інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва в контексті викликів сучасного суспільства. Постійне оновлення освітнього змісту, а також необхідність формування у здобувачів вищої освіти стійкої мотивації до самостійного навчання та активної життєвої позиції визначають важливість переосмислення та модернізації підходів до професійної підготовки.

Аналізуються специфіка та умови формування позитивної мотивації, що сприяє активізації інструментально-виконавської діяльності студентів у межах освітнього процесу. Автори наголошують, що в контексті сучасних змін у системі української мистецької освіти проблема мотивації студентів набуває особливої актуальності. У дослідженні зроблено спробу окреслити основні етапи становлення мотивації до музичної діяльності в процесі інструментально-виконавської підготовки майбутніх педагогів. У статті висвітлюються сучасні підходи до стимулювання навчальної активності здобувачів вищої освіти, зокрема тих, хто готується стати вчителями музичного мистецтва. Розглядаються особливості та чинники формування позитивної мотивації, яка сприяє підвищенню ефективності інструментально-виконавської діяльності студентів у межах освітнього процесу. Мотивація до навчання є важливим чинником педагогічної стимуляції мотиваційних процесів. Автори підкреслюють, що в умовах трансформації системи мистецької освіти в Україні питання мотивації студентів набуває особливої значущості. Дослідженням зроблено спробу визначити основні етапи розвитку мотивації до музичної діяльності в процесі інструментальної підготовки майбутніх учителів.

Здатність до захисту прав суб’єктів освітнього процесу як складова професійної компетентності корекційних педагогів

2025-08-13T21:03:30+00:00

Стаття присвячена проблемі готовності корекційних педагогів до ефективного відстоювання як власних законних прав, так і прав інших учасників освітнього процесу, зокрема учнів з особливими освітніми потребами (учнів з ООП), їхніх батьків, колег. Аналіз наукових публікацій виявив недостатню кількість досліджень цієї проблеми в контексті специфіки спеціальної освіти. Метою публікації є представлення результатів дослідження, спрямованого на вивчення рівня поінформованості корекційних педагогів стосовно законних прав і механізмів їхнього захисту, ідентифікацію стратегій поведінки, які вони використовують у різноманітних конфліктних ситуаціях. Аналіз результатів дослідження свідчить, що, незважаючи на загальне розуміння терміну «булінг» корекційними педагогами, рівень обізнаності щодо поняття «мобінг» є нижчим. Значна кількість опитаних особисто були свідками проявів цькування в освітньому середовищі, зокрема щодо колег, учнів з ООП, їхніх батьків. При цьому, майже половина респондентів повідомили, що й самі неодноразово опинялися в неприємних ситуаціях, особливо під час інклюзивного навчання, де вони часто стикаються з недостатнім розумінням специфіки своєї роботи, її знеціненням. Аналіз типових реакцій на випадки цькування виявив, що значна частина опитаних схильна обирати пасивні стратегії поведінки, що негативно впливає на їхню самооцінку та емоційний стан. Більшість респондентів продемонстрували високий рівень громадянської свідомості, висловили готовність активно захищати людину, яка стала жертвою булінгу в освітньому середовищі. Майже всі опитані вважають необхідним формування в учнів здатності до самостійного захисту власних прав, честі, гідності в різних життєвих ситуаціях. На підставі всебічного аналізу отриманих емпіричних даних були сформульовані практичні рекомендації з вдосконалення професійного розвитку корекційних педагогів, в тому числі й наведено приклад програми підвищення кваліфікації.

Використання хмарних сервісів у створенні ефективного цифрового освітнього середовища

2025-08-13T21:11:25+00:00

У статті висвітлено можливості хмарних сервісів як інструменту трансформації сучасного освітнього процесу. Актуальність дослідження обумовлюється потребою всебічного аналізу ролі хмарних технологій у формуванні ефективного цифрового освітнього середовища. У центрі уваги перебуває педагогічний аспект – обґрунтований вибір сервісів відповідно до дидактичних завдань, розробка методичних підходів до їх інтеграції в освітній процес, а також налагодження якісної взаємодії між усіма суб’єктами освіти. Це забезпечить цілісність та системність упровадження цифрових інструментів у щоденну педагогічну практику.

Проаналізовано, як хмарні технології сприяють формуванню гнучкого, доступного та інтерактивного цифрового освітнього середовища. Показано, що їх використання дозволяє ефективно реалізувати принципи персоналізованого навчання, організовувати спільну діяльність, забезпечувати безперервну комунікацію між усіма учасниками освітнього процесу. Окрему увагу приділено характеристиці найбільш популярних хмарних сервісів, таких як Google Workspace for Education, Microsoft 365, Zoom, Padlet, Canva for Education, Mentimeter та інших, які забезпечують комплексне хмароорієнтоване середовище для навчання. Проаналізовано переваги кожного з інструментів, їхню функціональність, зручність використання, можливості інтеграції та підтримку інклюзивності. Визначено, що хмарні сервіси не лише доповнюють традиційні методи навчання, а й створюють нові педагогічні підходи, орієнтовані на суб’єктність і самостійність здобувача освіти. У межах дослідження обґрунтовано педагогічні, організаційні та технічні умови ефективного впровадження хмарних технологій у навчальну діяльність. Запропоновано критерії вибору хмарних сервісів залежно від дидактичних цілей, вікових особливостей учнів, рівня цифрової грамотності педагогів і технічних ресурсів освітніх закладів. Зроблено висновок, що хмарні сервіси є важливим чинником у розвитку цифрової компетентності учасників освітнього процесу та формуванні сучасного, інноваційного освітнього середовища.

Використання методу guided discovery в навчанні іноземної (англійської) мови здобувачів вищої освіти

2025-08-13T21:21:43+00:00

У статті висвітлено проблему використання методів навчання іноземної (англійської) мови у закладі вищої освіти, які б дозволяли зреалізувати знання, уміння, навички здобувачів вищої освіти для розв’язання конкретних іншомовних комунікативних завдань у реальних життєвих і професійних ситуаціях. Описано guided discovery як ефективний студентоорієнтований метод у навчанні граматики, який підвищує рівень активності та взаємодії на заняттях іноземної мови.

Розглянуто класифікацію методів навчання іноземної мови за диференційованими ознаками. Зазначено, що добір методів, які використовувалися в закладах освіти, завжди залежав від соціальних потреб суспільства, визначав мету, зміст навчання іноземних мов і вибір конкретної мови. Визначено, що граматична компетентність – це здатність людини до коректного граматичного оформлення своїх усних і писемних висловлювань та розуміння граматичного оформлення мовлення інших людей. Схарактеризовано основні компоненти граматичної компетентності: граматичні навички, граматичні знання, граматичну усвідомленість.

З’ясовано, що в сучасній методиці викладання іноземних мов використовуються два основні підходи до навчання граматики: дедуктивний та індуктивний. При дедуктивному підході викладач спочатку презентує граматичне правило, а потім студенти використовують його у мовленні. Індуктивний підхід передбачає, що студенти самі виводять правило через виконання завдань. Guided discovery, відомий також як індуктивний підхід, є методом, за якого вчитель спочатку надає учням приклади граматичної структури, а потім організовує їх роботу щодо самостійного виведення правил. Окреслено п’ять етапів використання методу guided discovery для навчання граматичної структури: вибір відповідного контексту; уважне вивчення та аналіз значення, форми та вимови структури (MFP – meaning, form and pronunciation); формулювання граматичного правила; виконання практичних завдань; добір контексту для переходу до вільної практики (freer practice). Подано фрагмент навчання граматичного матеріалу з використанням методу guided discovery.

Формування іншомовного рецептивного словникового запасу студентів нефілологічних факультетів у процесі самостійного читання

2025-08-13T21:27:30+00:00

Актуальність теми дослідження зумовлена низкою причин. По-перше, у пошуках інноваційних підходів у вищій освіті спостерігається стійка тенденція до скорочення традиційних форм організації навчання, які передбачають безпосередню взаємодію студента та викладача. Водночас збільшується кількість годин, які відводяться на самостійну та дистанційну роботу студентів. У зв’язку з цим необхідно методично розробити зміст навчання з урахуванням змін в освітніх стандартах співвідношення годин, призначених на традиційні та інноваційні аудиторні та позааудиторні форми організації навчального процесу. Особливо актуальна ця проблема для методики навчання іноземної мови студентів нелінгвістичних спеціальностей. Зменшення кількості аудиторних занять обмежує можливості студента формувати іншомовний продуктивно-рецептивний словниковий запас під час практичних занять. У зв'язку з цим викладач змушений використовувати аудиторні години насамперед для розвитку продуктивного словника, а години самостійної роботи - для розвитку в студента рецептивного словника. Відповідно, для підвищення ефективності оволодіння іншомовною рецептивною лексикою студентами нелінгвістичних факультетів необхідно більше уваги приділяти самостійному читанню студентів як одному з основних видів самостійної роботи. Це, у свою чергу, потребує розробки нових методик навчання іншомовної рецептивної лексики, заснованих насамперед на самостійному читанні. По-друге, сучасна система навчання іноземної мови студентів нелінгвістичних напрямів робить акцент на розвиток комунікативної компетенції студентів. Як наслідок, студенти не вміють впевнено та вдало використовувати іншомовну лексику в процесі самостійного читання спеціалізованих текстів. По-третє, спостерігається небажання студентів читати спеціальну іноземну літературу, оскільки їхній словниковий запас досить бідний. Навчання іншомовної рецептивної лексики, пов'язане з формуванням рецептивних лексичних навичок, підвищить ефективність самостійного читання. У даній статті автор на основі вивчення праць вітчизняних і зарубіжних учених викладає структуру та основні етапи формування рецептивних умінь і навичок у процесі самостійного читання іноземної літератури.

Роль ділового мовлення у професійній підготовці майбутніх фахівців у технічних закладах вищої освіти

2025-08-13T21:37:51+00:00

Українська мова XXI ст. відтворює динаміку змін у сьогоденному суспільному житті: у сферах матеріальної та духовної культури. В умовах розвитку української державності, практичної реалізації європейського вибору України та руху до широкого залучення інформаційних технологій до навчального процесу зростає потреба в отриманні й оновленні базових знань з ділової та української мови професійного спрямування, які необхідні здобувачам вищої освіти для їхньої майбутньої професійної діяльності.

В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені, закріплення української мови як державної, розширення процесів демократизації нашого суспільства постала настійна потреба впровадження української мови в усі сфери життєдіяльності держави, забезпечення використання її у професійній діяльності кожного. Завдання вищої школи – готувати фахівців нової генерації: кваліфікованих, грамотних, мовно компетентних, які б досконало, ґрунтовно володіли українською літературною мовою у повсякденно професійній, офіційно-документальній сфері, зокрема оволоділи мовою конкретної спеціальності, фаху. Акцент ставиться на формування навичок професійної комунікації, на розвиток культури мови, мислення і поведінки особистості. Майбутнім фахівцям мова потрібна не як сукупність правил, а як система світобачення, засіб культурного співжиття в суспільстві, самовираження особистості. Науково доведено, що стрижневими компонентами професійно-комунікативної діяльності є мовленнєва компетенція і компетентність.

Проблеми у викладанні дисциплін «Ділова українська мова», «Українська мова професійного спрямування» та перспективи їх подальшої видозміни й розширення є особливо актуальними у зв'язку із залученням України до Болонського процесу. Болонська декларація, до якої у 1999 р. приєдналися 29 країн, має на меті подальший розвиток царини вищої освіти в Європі. Беручи до уваги вищезазначене, у 2005 р. Міністерство освіти та науки України, пересічні освітяни, студенти та викладачі України виявили бажання приєднатися до Болонського процесу і сприяти впровадженню його цілей і принципів у навчально-виховний процес. Реалізація цього завдання у закладах вищої освіти України здійснюється шляхом вивчення вищезазначених дисциплін. Зміст дисциплін покликаний не лише узагальнити й систематизувати знання з української мови, набуті студентами у школі, а й сформувати мовну особистість, обізнану з культурою усного і писемного мовлення, яка вміє в повному обсязі використовувати набуті знання, уміння і навички для оптимальної мовної поведінки в професійній сфері.

Формування іншомовної стратегічної компетентності на практичних заняттях з німецької мови у закладах вищої освіти

2025-08-13T21:44:22+00:00

Стаття розглядає важливість формування іншомовної стратегічної компетентності у здобувачів вищої освіти, оскільки вона, разом із мовною, мовленнєвою, лінгвосоціокультурною та дискурсивною компетентностями, є складовою іншомовної комунікативної компетентності, тому є важливою в процесі вивчення іноземної мови. Метою дослідження є виявити особливості формування стратегічної компетентності здобувачів вищої освіти на практичних заняттях з німецької мови у закладах вищої освіти та окреслити можливості її формування.

Виявлено, що у методичній літературі стратегічну компетентність трактують як здатність досягати цілей комунікації, уміння компенсувати труднощі у спілкуванні та недостатню мовну, мовленнєву та лінгвосоціокультурну компетентність, використовуючи вербальні й невербальні засоби в процесі спілкування. Наголошено, що оволодіння стратегічною компетентністю уможливлює полегшення процесу вивчення іноземної мови, забезпечує формування свідомого ставлення здобувачів вищої освіти до нього і керування означеним процесом.

Наголошено, що у методичній літературі виокремлюють прямі та непрямі навчальні стратегії.

Розглянуто особливості формування прямих навчальних стратегій (стратегій запам’ятовування, когнітивних та компенсаторних стратегій) та непрямих (метокогнітивних, емоційних та соціальних стратегій).

Зазначено, що оволодіння іншомовною стратегічною компетентністю здобувачами вищої освіти є важливим чинником підвищення рівня їхньої комунікативної компетентності. Наголошено, що основне завдання майбутнього учителя іноземної мови – не лише оволодіти іншомовною стратегічною компетентністю, а й уміти сформувати її у здобувачів освіти в процесі професійної діяльності.